This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Do you want to support owner of this site? Click here and donate to his account some amount, he will be able to use it to pay for any of our services, including removing this ad.
Regiunea Žitomirskaâ
Traduce online

Internet publicitate UBU
Statistica site-ului
Vizitatori pentru ultima 24 ore


Перейшла жити, як і Євгенія Петрівна СОЛОПІЙ, у житло свекрів, Іванових та Степанових батьків. Жили хоч і тіснувато, зате дружно та мирно. Невдовзі молодятам прибудували окрему половину хати, куди вони й переселилися. În 1938 році народився первістоксинок Михайлик. Тримали корову, City, Іван працював завідуючим гаражем Андрушівського спиртозаводу. În 1940 році народився другий синЛеонід. Здавалося б, жити й радіти молодій сім’їНастя була вагітна третьою дитиною, коли розпочалася Велика Вітчизняна війна. Іван , як завгаражем, încă 10 днів пробув дома: вивозили пшеницю. А потімпризов туди, на фронтНасті пощастило більше, ніж Євгенії , тому що через вогняну бурю, через тисячі кілометрів болю й розлуки летіли до неї солдатські трикутнички, у яких було все: тривога за долю молодої дружини, безпомічної перед жахом війни з двома дітками, радість від того, що отримував її відповіді з незмінно-тривожним, таким дорогим для нього: «Як ти там, Іване?!». Знав, що ситуація дуже серйозна, знав, що може не повернутися, але так сподівався на чудо! Я запитую в Анастасії Олександрівни, чи збереглися ті листи Іванові? «Так, збереглося багато, але наймолодший син забрав , коли приїжджав. Сказав, що хоче в себе зберігати батькові листи. А я й віддала», — відповідає 89-річна бабуся й додає: «Про що писав мені, питаєте? Ой, гарно писав, про все» До розмови приєднується невістка Анастасії Олександрівни, Ольга Яківна СОЛОПІЙ: — Я можу дослівно процитувати вам, що писав з фронту Іван Олександрович своїй дружині. Ми перечитували їх, ці листи. Ось як писав він : «Здрастуй, мала! Як тобі там з дітьми? Я знаю, як тобі тяжко, але бережи себе й дітей, Настю! Ei — твоя допомога в майбутньому. Чи повернуся — nu ştiu, бо бої тут зараз такі, care…» Або ще ось такі слова: « Ти пишеш, де ми спимо на фронті? Перина у нас м’яка, Alb, пухнастасніг. Прогрібаємо собі місця в снігу, лягаємо, і сонцарський! nu, страху у нас немає. Є просто відчуття невідворотності долі, яка судилася кожному з нас: або вижити, sau — nu. Свист куль і снарядівпекельною музикою»… În 1942 році Анастасія Олександрівна народила третього хлопчика. У черговому листі Іван писав: «Може, брат Стьопа не повернеться, все може бути, то давай назвемо сина Степаном!» Почав жити у світі третій паросток роду Івана Солопія, малий Степанко, а листів від його батька більше не булоНастя ростила дітей, допомагала, чим могла, старим батькам, а жити було так гірко! Пережила окупацію, поставила на ноги усіх трьох синівУ 1945-му отримала похоронкуЗагинув смертю хоробрих, похований у ПольщіПраця в колгоспі відбирала останні сили, pe 100 грамів зерна, які давали на трудодень після війни, вижити з трьома дітьми було неможливо. А голод 1947 Rock! Молода солдатська вдова возила у Західну Україну, де голод був менш відчутний, костюм чоловіка, картоплюусе це міняла на хліб. За добросовісну працю Анастасію Олександрівну СОЛОПІЙ було неодноразово нагороджено подяками, Почесними грамотами, похвальними листами, de asemenea — орденом «Ветеран праці» та медаллю «Захисник Вітчизни» незалежної України. Іван Олександрович Солопій , пройшовши разом із рідним братом Степаном фінську війну, повернувшись з неї живим до родини, загинув смертю хоробрих на Великій ВітчизнянійАнастасія Олександрівна розповідає про танковий екіпаж братів Солопіїв , вони разом воювали на фінськійА яким був для Настусі День Перемоги , 9 poate 1945 Rock? Важким і веселим, бо зовні намагалася не показувати своє горе, а так боліла душа! Як ішли люди вулицями на мітинг до парку, то у кожній хаті кричали, билися, тужили голосиНе було такої оселі, в якій не загинув би чоловік чи наречений, батько чи братЯ наважилася поставити Анастасії Олександрівні питання: — Скажіть, після війни залишилося багато самотніх жінок, з дітьми і без дітей, але ж чимало з них знайшли собі чоловіків, удруге повиходили заміж. Чому так не зробили Ви? — Та що ти, доню! Що ти кажеш таке! Як це з моїми, з Івановими дітьми міг бути поряд якийсь чужий чоловік? Я навіть не думала про це! Мені не потрібний ніхто був, крім ІванаБуло таке, що один, який ще молодим ходив до мене, дізнавшись, що Іван загинув, прийшов до нас, запропонував мені заміж за нього (він нежонатим по війні залишився) йти. Я не захотіла. Ось так. Вони нікого не хотіли знати, залишалися наодинці з дітьми і з своїм жіночим горем. Болюбили їх, своїх Івана й Степана, віддано й чесно, і не потрібні їм були інші, навіть тоді, коли похоронні папірці обірвали чеканняБабця Анастасія показує мені свій великий палець, прозору пластинку нігтя якого перетнула біла смужка: — Бачите цю смужечку? Іван мій казав, що це доля цвіте, щасливою буду. У нього ця доля на усіх пальцях цвіла, я добре пам’ятаю! А в своєму останньому листі, перед тим, як загинув, написав: «Настуню! У мене долі нема вженемає смужечок на пальцях, позникали! Лише на мізинці правому трошечки залишилось» Син Степан Олександрович побував у Польщі, на могилі свого батька, а їй не судилося побачити могилку свого Івана. Зате із неюйого кілька фотографій, і спогади, спогадиВона то хмариться, згадуючи щось сумне, то посміхаєтьсяЇЇ доля цвіте так сиво

Лілія Імашева
Stiri Andrušìvŝini


Internet publicitate UBU

Internet publicitate UBU
site-ul 8 la 10 pe baza de 61 evaluări. 39 Recenzii utilizator.